Кузня дипломатично-шпигунських кадрів Кремля

Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМВ) протягом понад 80 років готує майбутніх дипломатів, журналістів-міжнародників, аналітиків та співробітників державних органів. МЗС Росії [1] для більшості його випускників визначає інституційну траєкторію, спецслужби, зі свого боку, перевіряють і відбирають потрібних людей, а Адміністрація президента та пропагандистські структури використовують їхні компетенції. Саме так працює система, що готує російські кадри до діяльності за межами країни.

Формально МДІМВ є звичайним навчальним закладом зі статусом університету [2]. На практиці ж це одна з найважливіших інституцій, яка готує для дипломатичних, розвідувальних і пропагандистських структур кваліфіковані кадри, здатні здійснювати операції впливу та вести інформаційну війну проти Європи. Випускники МДІМВ добре володіють іноземними мовами [3], орієнтуються в реаліях багатьох країн світу, мають розгалужені закордонні контакти та виховуються в дусі лояльності до російської держави.

Університет, підпорядкований логіці держави

За висновками французьких експертів [4], МДІМВ є «російською фабрикою конфронтації з Європою», де формується майбутня еліта РФ, переконана у тривалому протистоянні із Заходом як політичним, інформаційним та цивілізаційним противником Росії. У цьому контексті Європейський Союз виступає інструментом Заходу, НАТО — структурою агресії, Україна — полем проксі-війни, санкції — формою економічної війни, а критика Росії — проявом «русофобії». Це не є нейтральним описом світу. Це риторика держави, що готує свої кадри до системного конфлікту.

Випускник МДІМВ виходить із нього не тільки з престижним дипломом. Йому прищеплюють певний спосіб мислення, згідно з яким: Захід — противник; Європа — об’єкт маніпуляцій; міжнародне право — інструмент; діалог — тактика; дипломатія — форма боротьби, що ведеться іншими засобами.

Фактично МДІМВ постачає кремлівському режиму не лише людей, а й схеми інтерпретації та практичні навички. Університет навчає майбутніх співробітників МЗС та інших державних органів, як ставитися до Заходу, як обґрунтовувати російську політику, як виправдовувати її агресивний характер, як зображати Європу противником та доносити цей меседж до ЗМІ, експертних кіл і світової громадськості. Саме тому випускник МДІМВ — це не просто фахівець із міжнародних відносин. Він може стати носієм способу мислення, який згодом використовує російська держава у зовнішній політиці, розвідці та інформаційній війні.

Дипломатія та розвідка як єдина система

Зв’язок МДІМВ із російськими спецслужбами не є вигадкою західних експертів. Про це свідчать відкриті російські джерела. Так, Інтернет-ресурс «Радіо Комсомольська правда» розмістив інтерв’ю з ректором МДІМВ Анатолієм Торкуновим, який з гордістю розповів про відомих випускників цього навчального закладу: Леоніда Шебаршина [5], В’ячеслава Трубнікова [6] та Євгена Примакова [7]. Він також зазначив, що дипломатія та розвідка завжди йшли пліч-о-пліч.

Дипломатичне представництво, крім виконання своїх основних функцій, традиційно слугує відомством прикриття для розвідників. З його позицій здійснюються розвідувальні операції, проводяться спеціальні заходи впливу. Отже, випускник МДІМВ, який приходить на роботу до МЗС, не потрапляє до нейтральної дипломатичної служби. Він стає частиною державного апарату, який орієнтований на протистояння із Заходом.

Те саме стосується випускників, які опиняються у ЗМІ, наукових установах, аналітичних центрах чи міжнародних організаціях (не всім диплом МДІМВ гарантує посаду у будинку на Смоленській площі [8]). У російській державі цивільна роль не виключає оперативної функції. Корисним може бути будь-хто: експерт, журналіст, консультант чи співробітник міжнародної організації. Людина з дипломом МДІМВ, знанням мов та контактами за кордоном є для російської держави цінним ресурсом.

Видання The Moscow Times ще у 2019 році у статті «Російські шпигуни вербують студентів МДІМВ» описало механізм відбору кандидатів на службу в СЗР та ФСБ. Зі студентами встановлювали контакт ще на молодших курсах, давали їм доручення для збору інформації, насамперед під час обов’язкових стажувань за кордоном. У журналістів термін «вербування» означає вивчення для проходження служби у розвідці чи органах державної безпеки. У професійній термінології під ним розуміється залучення до агентурного співробітництва. Звісно, що частина зі студентів вивчалася саме в таких цілях. Але перебування в агентурному апараті не було перешкодою для майбутньої кар’єри у розвідці. Так, за повідомленням російських ЗМІ, Євген Примаков, завербований ще у студентські роки під псевдонімом «Максим», виконував завдання радянської розвідки на Близькому Сході. Біографи та дослідники історії спецслужб сходяться на тому, що і Леонід Шебаршин почав виконувати окремі «делікатні доручення» резидентури КДБ, ще будучи наприкінці 1950-х років ІІІ секретарем посольства СРСР у Пакистані.

Колишні розвідники та МДІМВ

Зв’язок між МДІМВ і радянськими, а потім російськими спецслужбами формувався десятиліттями. Якщо придивитися до біографій деяких викладачів і експертів університету, можна побачити безперервність традиції, яка склалася від часів КДБ СРСР до сучасних СЗР і ФСБ РФ.

Однією з ключових постатей цього зв’язку є колишній заступник начальника ПГУ КДБ СРСР генерал-лейтенант КДБ Микола Леонов [9], який ще під час служби був одним із провідних фахівців у справах Латинської Америки. У 1994 році він став професором кафедри дипломатії МДІМВ. Його кар’єра є показовим прикладом того, як досвід роботи у розвідці інтегрується в систему підготовки дипломатів і міжнародників.

Ще одним показовим прикладом є кадровий розвідник генерал-майор Юрій Кобаладзе [10]. Після розпаду СРСР він впродовж тривалого часу очолював прес-бюро СЗР РФ, а у 2014-2023 роках був професором і заступником декана факультету міжнародної журналістики МДІМВ. Його біографія демонструє інституційну спадковість між радянською та російською зовнішньою розвідкою, а також їхній зв’язок з університетським середовищем.

Подібний шлях пройшов і генерал-лейтенант Микола Грібін [11], який багато років прослужив у ПГУ КДБ, після чого обіймав керівні посади в СЗР РФ. У 1997-2007 роках він очолював Академію зовнішньої розвідки (колишній Червонопрапорний інститут ім. Ю. Андропова КДБ СРСР). Після завершення служби став професором МДІМВ, потім обіймав посади директора Центру північноєвропейських та балтійських досліджень і директора Центру європейських досліджень Інституту міжнародних досліджень МДІМВ. Його кар’єра ілюструє, як керівники російської розвідувальної системи інкорпоруються в академічну та експертну спільноту.

У пострадянський період ця тенденція не зникла, а набула нових форм. Так, генерал-майор Владислав Гасумянов [12] розпочинав службу в органах КДБ СРСР, а потім продовжив її у СЗР та ФСБ РФ. У МДІМВ він очолює спеціально створену базову кафедру ПАТ «Гірничо-металургійна компанія «Норильський нікель»» «Корпоративна безпека». Його приклад свідчить про розширення інтересів російських спецслужб за межі традиційної політичної розвідки — до бізнесу, корпоративного управління та стратегічних комунікацій.

Найвідомішим сучасним прикладом є Андрій Безруков [13]. Понад два десятиліття він працював у США під ім’ям Дональда Хітфілда як учасник мережі російських нелегалів. Після викриття у 2010 році та повернення до Росії став професором кафедри прикладного аналізу міжнародних проблем МДІМВ, де, зокрема, викладав курс «Стратегічна розвідка». Його поява серед викладачів університету демонструє, що практичний досвід роботи в сучасній розвідці розглядається як цінний елемент підготовки майбутніх дипломатів і фахівців із міжнародних відносин.

Мілітаризація російської дипломатії

Найважливіша зміна полягає в тому, що МДІМВ більше не готує лише дипломатів у традиційному розумінні. Дедалі очевидніше, що цей університет перетворюється на кузню кадрів для інформаційного протиборства.

Показовою є магістерська програма зі стратегії інформаційного впливу. Програма має прикладний характер і, крім інформаційного впливу, охоплює лобіювання, міжнародно-політичне консультування, OSINT, аналітику та переговори. Найкращі випускники проходять стажування в Адміністрації президента РФ і можуть отримати там роботу.

Йдеться не про звичайну підготовку фахівців із комунікацій. У російській політичній системі такий набір дисциплін означає підготовку людей, здатних працювати на перетині пропаганди, розвідки та політичної аналітики. Фактично МДІМВ готує спеціалістів, які можуть застосовувати мовні, аналітичні та дипломатичні навички не лише в переговорах, а й в інформаційній війні.

Саме таку трансформацію описують Андрій Солдатов та Ірина Бороган у статті «Камуфляж і помада: нові дипломати Росії», опублікованій провідним американським Центром аналізу європейської політики. На їхню думку, після початку повномасштабної війни проти України російська дипломатія стрімко мілітаризувалася. Найпомітніше це проявляється в самому МДІМВ: студентів індоктринують щодо так званої «спеціальної військової операції», відкривають програми для ветеранів війни, проводять заходи на підтримку російських військових, а діяльність університету дедалі більше підпорядковується логіці держави, яка веде війну.

Те, що така підготовка має цілком практичне застосування, демонструє операція «Доппельгангер». Журналісти-розслідувачі описали участь однієї особи із МДІМВ у мережі, яка створювала пропагандистські матеріали під виглядом публікацій західних медіа. За даними авторів, набір контент-райтерів відбувався через особисті контакти та чати, пов’язані з МДІМВ, а кандидатів перевіряли, зокрема, за допомогою тестів на переклад із західноєвропейських мов.

Суть операції «Доппельгангер» полягала у створенні фальшивих сайтів, що імітували відомі західні медіа, виробництві дезінформаційного контенту та його поширенні серед європейської аудиторії. Якщо до цього були залучені люди, що мали відношення до МДІМВ, це демонструє, як знання, отримані в одному з найпрестижніших російських університетів, можуть використовуватися в інформаційних операціях. Це вже не класична дипломатія і навіть не традиційна «м’яка сила». Йдеться про використання мовної підготовки, регіональної експертизи та дипломатичних компетенцій як інструментів інформаційної війни.

Європа як ціль

У підсумку вимальовується цілісний механізм, головною ціллю якого наразі є Європа. Об’єктами впливу стають європейські інституції, медіа, університети, аналітичні центри, міжнародні організації, стратегічні підприємства, енергетичний та технологічний сектори, політичні еліти, а також російська діаспора.

Саме тому МДІМВ варто розглядати не лише як престижний університет, а як один із елементів російської системи зовнішнього впливу. Його випускники працюють у різних сферах — від дипломатії до медіа й міжнародних організацій, — але всі вони проходять підготовку в установі, яка дедалі тісніше інтегрується в державну політику Росії.

З цього не випливає, що кожен випускник МДІМВ є співробітником ФСБ, СЗР чи ГРУ. Таке твердження було б безпідставним. Водночас робота випускників цього навчального закладу в дипломатії, державному управлінні, міжнародних організаціях, медіа, енергетиці, фінансовому секторі, сфері безпеки чи високих технологій, особливо якщо вона пов’язана з Європою, об’єктивно має становити підвищений інтерес для національних контррозвідувальних органів.

У таких випадках увагу мають привертати не диплом чи місце навчання самі по собі, а біографія, професійні контакти, фінансові зв’язки, участь у мережах випускників, попередня співпраця з державними структурами Росії та систематичне просування наративів, які збігаються з інтересами Кремля. Саме сукупність цих факторів, а не окрема ознака, може свідчити про потенційні ризики.

Представник російських структур впливу далеко не завжди виглядає як кадровий офіцер спецслужб. Значно частіше це експерт, журналіст, аналітик, консультант, викладач або співробітник міжнародної організації. Він може не мати формального зв’язку зі спецслужбами, але послідовно просуває вигідні Кремлю наративи: виправдовує агресію проти України, перекладає відповідальність за війну на Захід, зображає НАТО як джерело ескалації, ставить під сумнів санкційну політику чи закликає до «врахування російських інтересів безпеки». Для російської держави така діяльність може бути не менш цінною, ніж робота агента впливу з числа іноземців.

Саме тому МДІМВ уже складно сприймати як звичайний університет. Сукупність відкритих джерел свідчить, що він дедалі більше виконує функцію кадрової бази для російської дипломатичної служби, розвідувальних органів, а також структур, залучених до здійснення зовнішнього впливу та інформаційних операцій.

 Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин

Фото: Студенти МДІМВ на кінопоказі, присвяченому діяльності розвідників. Джерело: https://mgimo.ru/

Примітки:

[1] МДІМВ є відомчим закладом вищої освіти МЗС РФ і готує бакалаврів і магістрів за 16 напрямами, аспіранти навчаються за 28 науковими спеціальностями.
[2] МДІМВ у 1994 році отримав статус університету, але зберіг свою історичну назву.
[3] У МДІМВ викладаються 54 іноземні мови.
[4] Le MGIMO: fabrique russe de la confrontation avec l’Europe // https://www.jean-jaures.org/publication/le-mgimo-fabrique-russe-de-la-confrontation-avec-leurope/
[5] Генерал-лейтенант Леонід Шебаршин — випускник МДІМВ 1958 року. Начальник Першого головного управління КДБ СРСР (1989-1991), в.о. Голови КДБ СРСР (22-23 серпня 1991 року).
[6] Генерал армії В’ячеслав Трубніков — випускник МДІМВ 1967 року. Директор Служби зовнішньої розвідки РФ (1996-2000), 1-й заступник міністра закордонних справ РФ (2000-2004), посол РФ в Індії (2004-2007).
[7] Євген Примаков — випускник МДІМВ 1953 року. Директор Служби зовнішньої розвідки РФ (1991-1996), міністр закордонних справ РФ (1996-1998), голова Уряду РФ (1998-1999).
[8] На Смоленській площі у Москві розташована будівля МЗС РФ. Через це у політичному та медійному контексті назва «Смоленська площа» дуже часто використовується як метафора або синонім до російського дипломатичного відомства.
[9] Микола Леонов — випускник МДІМВ 1952 року. У 1953-1956 роках навчався на філологічному факультеті університету в Мехіко, водночас був стажером Посольства СРСР. У Мексиці познайомився з Фіделем і Раулем Кастро та Че Геварою. В органах державної безпеки з 1958 року. У 1961-1968 роках — співробітник резидентури КДБ у Мехіко (під прикриттям посади ІІІ секретаря Посольства СРСР). Автор книг «Боротьба церкви з державою в Мексиці» (1965), «Нариси нової та новітньої історії країн Центральної Америки» (1975), «Омар Торріхос: Я не хочу увійти в історію, я хочу увійти в зону каналу» (1990).
[10] Юрій Кобаладзе — випускник МДІМВ 1972 року. В органах державної безпеки з 1972 року. У 1977-1984 роках — співробітник резидентури КДБ у Лондоні (під прикриттям посади кореспондента Держтелерадіо СРСР у Великій Британії). У 2023 році звільнений з МДІМВ після запрошення на лекцію телеведучого Івана Урганта, оскільки це не сподобалося керівництву університету. Від Юрія Кобаладзе вимагали, щоб він запрошував на зустрічі воєнкорів і пропагував «героїзм» учасників так званої «СВО».
[11] Микола Грібін проходив службу в органах державної безпеки з 1972 року. У 1980-1984 роках — резидент КГБ СРСР у Копенгагені. З 2010 року роботу в МДІМВ поєднував з науково-педагогічною роботою в Академії ФСБ, Прикордонній академії ФСБ і Російській академії народного господарства та державної служби при президенті РФ. Займався дослідженнями у галузі національної безпеки, протидії міжнародному тероризму та стратегічного планування.
[12] Владислав Гасумянов — випускник Київського інституту інженерів цивільної авіації 1983 року. У 1983-2001 роках проходив службу в органах КДБ СРСР, а також СЗР і ФСБ РФ. У 2009-2012 роках — заступник начальника Управління президента РФ з міжрегіональних і культурних зв’язків із зарубіжними країнами. З 2020 року очолює Національний дослідницький інститут розвитку комунікацій, який тісно пов’язаний з російськими спецслужбами (якщо навіть не створений ними).
[13] Андрія Безрукова та його дружину заарештували в США. Серед інших нелегалів був виданий колишнім полковником СЗР РФ Олександром Потєєвим, який утік до США. У липні 2010 року у Відні в межах двостороннього обміну разом із дев’ятьма іншими російськими громадянами був обміняний на чотирьох осіб, засуджених у Росії за шпигунство. Серед обміняних був Сергій Скрипаль, який провів у російській в’язниці 13 років за передачу інформації британській розвідці. У своїх публічних виступах Андрій Безруков відкрито закликає до жорсткої конфронтації, заявляючи про необхідність військової переваги над противниками Росії та ударів по критичній інфраструктурі країн Заходу.